Мотивація шкільного навчання мови

У нинішніх умовах перед сучасною школою, як українською, так і зарубіжною, постала проблема втрати інтересу учнів до навчання. Демотивація виражається в типовій скарзі вчителів: «Учні не хочуть учитися, батькам буйдуже, як навчаються їхні діти». Ще якихось два-три десятиліття тому це питання не стояло так гостро. Школа мала найбільший важіль впливу на дитину — контроль (читай: примус), який виражався в оцінці на уроці та суворій перевірці з боку батьків. Нині оцінкою злякаєш мало кого з учнів, так само, як і батьків. Як наслідок — тривожні дані статистики: частка учнів, які успішно опановують загальноосвітню програму до закінчення основної школи, зменшується в Україні до 20%, у Росії — до 10-15%.

Перед сучасним учителем передусім стоїть завдання задіяння в навчанні таких ресурсів, які пробуджуватимуть і підтримуватимуть в учнів інтерес до пізнання нового. У цих умовах важливого значення набуває мотивація як важливий компонент освіти. Від мотивації школяра залежить його успішність, глибина й міцність знань, бажання і здатність навчатися протягом усього життя. А це важливо, адже, згідно із сучасними дослідженнями, результати діяльності людини тільки на 20% залежать від інтелекту, а на 70-80% — від мотивації.

Висловлюючись метафорично, мотивацію в навчанні ми можемо вважати державою під назвою УСПІХ. Природа успіху така, що, відчувши її солодкий смак один раз, людина прагне повторити це відчуття багатократно. Умовно замкнений цикл мотивації можна представити у вигляді схеми:

Успіх (на схемі «Винагорода», яка не обов’язково повинна бути оформлена як високий бал у класному журналі) у навчанні дарує радість, задоволення, пробуджує інтерес, підвищує самооцінку та створює потужний імпульс до пізнання нового. Тож якщо розглядати питання стратегічно, то мотивована дитина не тільки успішно опановуватиме предмет, у неї пробуджуватиметься допитливість  й усвідомлення набуття компетенції в процесі навчання.

Мотивація — це інтереси, потреби, прагнення, емоції, переконання, ідеали, установки, які спонукають учня до діяльності. Мотивація сприяє появі в учня навчальної ініціативи й любові до навчання, спонукає його діяти з максимальною енергією в різних навчальних ситуаціях.

Існує кілька теорій мотивації діяльності людини, але для вчителя важливо одне: опанування способами створення на уроці такого навчального середовища, у якому б учні відчували внутрішню потребу вчитися. Це може бути за умови, коли учень самостійно ставить перед собою цілі й докладає зусилля для їхнього досягнення.

Необхідними умовами мотивації до навчання в учня повинні бути:

• допитливість учня;
• прагнення задовольнити свою допитливість;
• бажання самовдосконалюватися;
• досягнення поставленої мети.

По суті, існує два способи змусити дітей учитися — через активізацію зовнішньої та внутрішньої мотивації.

Зовнішня мотивація

Коли учень мотивований зовні (учителем, батьками), він бере участь у навчальному процесі заради похвали, визнання або щоб уникнути покарання. При зовнішній мотивації дитина мало зацікавлена в саморозвитку і працює на короткотривалу (заслужити похвалу, не отримати низький бал), а не довготривалу (розвиток, удосконалення) перспективу. Як наслідок — такі учні вважають причиною своїх невдач і неуспішності зовнішні сили і відчувають, що не можуть впливати на ситуацію, що склалася. Свою невдачу вони сприймають як постійну й закономірну, а не як одноразову помилку. Такі діти потребують постійного заохочення. Якщо ж їх не хвалять, то в них виникає переконаність у відсутності в них здібностей.

Внутрішня мотивація

Учні мають працювати заради цілей, які вони самі для себе визначили, а не  цілей, нав’язаних іншими. За таких умов розвивається глибинний інтерес до предмета, тобто говорять про внутрішню мотивацію людини. При наявності внутрішньої мотивації задіюються такі внутрішні фактори особистості, як потреби, інтерес, допитливість, задоволення. Учень навчається, не очікуючи на зовнішню винагороду. Він отримує внутрішню винагороду за рахунок підвищення почуття власної гідності, самооцінки, задоволення від того, що досягнув мети. Такий учень мало звертає увагу на оцінки чи заохочення вчителя, а працює охоче завдяки внутрішньому інтересу, бажанню досягнути поставленої мети. Він розуміє, що  невдача пояснюється тим, що він не доопрацював матеріал або має недостатню базу, тобто приймає відповідальність за свої невдачі на себе. Такі висновки щодо власних невдач рухатимуть пізнавальний інтерес школяра.

На жаль, не існує єдиної магічної формули для мотивації учнів. Багато чинників впливає на мотивацію: інтерес до предмета, усвідомлення його корисності, прагнення до успіху, впевненість і почуття власної гідності, наполегливість і терпіння, врешті-решт — подобається чи не подобається вчитель. І, звичайно ж, не всі учні орієнтовані на цінності, вони мають різні потреби й бажання.

Зрозуміло, що для вчителя важливо створити умови для появи в школярів  як зовнішньої, так і внутрішньої мотивації.

Загальні стратегії формування мотивів:

1. Необхідно вибудовувати теоретичну логіку предмета, правильно орієнтувати дітей щодо формування в них розумових дій, щоб в учнів не виникло безпорадності перед новим навчальним матеріалом. Учителю треба зробити учня співучасником навчання, а не виконавцем його волі. Мотивацією може бути окреслення перспектив вивчення теми, визначення мети вивчення навчального матеріалу, удосконалення навичок, необхідних для розв’язання проблеми, усвідомлення співучасті і взаємодії з іншими.
2. Потрібно задіювати навчальні потреби, які в учнів уже сформовані. Учитель має добирати такий навчальний матеріал, який би викликав інтерес до пізнання нового. Учень має усвідомити, що знання потрібні йому для досягнення певної конкретної мети.
3. На уроці потрібно чергувати методи і форми навчання. Різноманітність заохочує учнів до діяльності, мотивує їхню роботу. Рольові ігри, дискусії, мозкові штурми, демонстрації, проектна діяльність, створення аудіовізуальних презентацій, робота в малих групах -  усе це стимулює учнів до вивчення навчального матеріалу.
4. Перед кожним учнем треба ставити реалістичні вимоги. Вимоги учителя мають бути високими, але не настільки, щоб учні не могли їх виконати і тому втрачали інтерес до навчання. На початку вивчення теми вчитель повинен ознайомити учнів із вимогами, пояснити, чого вони мають навчитися, допомогти кожному учневі поставити перед собою цілі, яких він має досягнути. Нереальні цілі можуть призвести до розчарування і втрати інтересу до навчання. Крім того, цілі, визначені самим учнем, завжди є більш ціннісними, ніж поставлені вчителем або батьками.
5. Ускладнювати вимоги потрібно поступово. На початку семестру вчитель має створити для учня ситуацію успіху, а потім поступово підвищувати вимогливість. Учитель не повинен забувати про диференціацію навчання. Якщо вправи включають різнорівневі за складністю завдання, то кожен учень матиме змогу відчути успіх під час виконання завдань доступного для нього рівня.
6. Потрібно забезпечити оперативний зворотний зв'язок учителя й учня та якомога коротший термін перевірки письмових робіт. Похвала й винагорода мають бути публічними. Зворотний зв’язок служитиме стимулом, він має бути чіткий і конкретний. Треба пояснювати учневі, у чому може бути його подальший прогрес, указати на сильні й слабкі сторони виконання роботи. Бажано створити умови, за яких школяр зможе ознайомитися з кращими роботами однокласників (зачитування фрагментів роботи на уроці, організація виставки робіт, викладання всіх творчих робіт в учительському блозі тощо).
7. Учень має очікувати на нагороду за успіх. Позитивні і негативні коментарі впливають на мотивацію. Похвала підвищує в учнів упевненість у собі, зміцнює почуття власної гідності. Учитель обов’язково повинен похвалити  слабких учнів навіть за докладені  зусилля, навіть якщо  робота є  невдалою!!!.
8. Аналізуючи (і особливо критикуючи!) учнівську роботу необхідно бути конкретним. Учень має відчути, що вчитель критикує певні невдалі сторони роботи, а не його самого. Необхідно уникати принизливих коментарів.
9. Треба уникати жорсткої конкуренції між учнями. Конкурс викликає тривогу, що може перешкоджати навчанню. У жодному разі не можна порівнювати учнів між собою, краще порівняти нинішні досягнення учня з його попередніми. При цьому треба зосереджуватися на прогресі, удосконаленні, а не негативних сторонах.
10. На уроках, де це можливо, необхідно залишати за учнем право обирати види роботи. Учень охоче виконує завдання, вибрані з переліку. Тому якщо альтернативні завдання формують однакові поняття, треба пропонувати учням на вибір вправи, теми для презентацій чи творчих робіт, домашні завдання.

Подолати низьку мотивацію учнів до навчання можна, переглянувши методи, форми і стилі навчання. На перший погляд, над підвищенням мотивації своїх учнів працюють усі вчителі. Та на практиці мотивація навчальної діяльності більше декларується, ніж реально впроваджується. Варто прочитати методичні розробки уроків: після оргмоменту окремим рядком стоїть «Мотивація навчальної діяльності». Місія вчителя щодо мотивації в такому разі буде виконана, якщо він оголосить тему і мету уроку й скаже, навіщо потрібні знання, які опановуватимуть на уроці. Така мотивація нагадує відому репризу, коли герой Карцева, виступаючи перед учнями, закликає: «Тише, дети, это интересно!».

Насправді ж мотивація на уроці —  не одноразова акція, а цілеспрямована робота, яка має організовувати й тримати в полі уваги учнівський інтерес до пізнання нового впродовж усього навчального часу. Формування мотивів діяльності відбувається в процесі самої діяльності. Мотивувати школяра на кожному етапі уроку означає залучити його до діяльності, яка викликає в нього зацікавленість. Якщо сама діяльність викличе в нього інтерес, то можна очікувати, що в нього поступово з’являться потреби й мотиви до цієї діяльності.

Мотиваційний цикл, який дозволяє вчителю наповнити психологічним змістом кожен етап уроку, має бути таким:

1. Виникнення мотивації
2. Підсилення і закріплення мотивації
3. Мотивація завершення.

  Не претендуючи на повноту й вичерпність, наведемо деякі методи й прийоми, що сприяють підвищенню мотивації.

Методи мотивації навчальної діяльності

У своїй педагогічній практиці рекомендую використовувати  розминки для мотивації навчання, для ненав’язливого формування мети і завдань уроку. Ось декілька варіантів таких розминок:

 1. Міні-інтерв'ю.

 Після привітання дається чітка інструкція: "Інтерв'ю за 1 хвилину. Відповідаємо прикметниками ( прислівниками, дієсловами, словами з префіксами –роз, -без і т.д). Вибір питань і відповідей залежить від мовної теми попереднього уроку, допомагає застосувати на практиці набуті знання. Наприклад:

 До теми "Прикметник"

 - Яким був попередній урок? (важким, цікавим…)

 - Якою була перерва? (веселою, короткою…)

 - З яким настроєм ви прийшли на урок?( гарним, сумним, надзвичайно веселим…)

 - А яка зараз повинна бути обстановка на уроці, щоб ви змогли засвоїти нову тему? ( робоча)

 - Отже, давайте створимо таку робочу атмосферу.

 До теми "Прислівник"

 - Як працювалося вам на попередньому уроці? ( добре)

 - У якому темпі виконували домашнє завдання на сьогоднішній урок?

 ( нашвидкуруч)

 - Коли продзвенів дзвоник на урок? ( нещодавно)

 - Чому деякі з вас запізнилися на урок? ( ненавмисне)

 - Як треба зараз працювати, щоб наздогнати втрачені хвилини уроку?

 ( наполегливо, швидко, продуктивно)

2. Формула уроку.

 Учні повинні скласти формулу своєї майбутньої роботи на уроці, використовуючи умовні позначення всіх якостей, що необхідні для плідної роботи, наприклад, у - увага, о - організованість, в - взаємодопомога, с - спілкування, р - робота, з – знання. Такий тренінг розвиває у дітей навички самоорганізації, логічне мислення, вміння ставити мету і досягати її. Наприклад, у 7 класі перед вивченням теми "Дієслово як частина мови" учні склали таку формулу майбутнього уроку:

 (у+о)* (в+с)*р=з,

 3. "Ім'я з малюнком".

 Всі сідаємо в коло, а кожен учень малює на папері річ, яка, як він вважає, найкраще його характеризує. Підписує малюнок своїм ім'ям. Всі по черзі демонструють малюнки групі і пояснюють, чому обрали цей образ. Після презентації вішають всі малюнки на дошці в класі. Цей прийом можна використати на вступних уроках у 5 класі або перед вивченням теми "Правопис імен по батькові" в рамках презентації проекту "Моє ім 'я" у 6 класі

4. " Комплімент".

 Урок починається з того, що вчитель підходить до першого учня і говорить: «Ти мені подобаєшся, тому що ти дуже добрий», учень повертається до сусіда і продовжує комплімент: «Ти мені подобаєшся, бо ти серйозний» і т.д. Як різновид цієї вправи, у 8-9 класах можна провести вправу "Плюс-мінус". Суть її в тому, що учні стають у коло, перший учень кладе руку на плече сусіда зліва і називає не тільки позитивну (+), а і негативну (-) рису характеру, якої необхідно позбутися ( обов'язково у коректній формі). Наприклад, "Ти сміливий хлопець, але спробуй більше довіряти оточуючим". Учні можуть за бажання не називати "мінус" свого товариша, а якщо учень не хоче почути свій "мінус", то після слова але говорить "Стоп". Спочатку у класі часто чується "стоп", але поступово усі прагнуть вислухати думку товаришів, намагаються виправити "мінус". Повторювати таку розминку можна хоча б через місяць. Вважаю, що учні таким чином привчаються до критики, але не ображають при цьому людську гідність товариша.

 5. "Психологічна настанова".

 Ось якими можуть бути варіанти початку уроку:

 А. "До успіху"

 - Усміхніться один одному, подумки побажайте успіхів на цілий день.

 Для того, щоб впоратися на уроці з завданнями, будьте старанними і слухняними. Завдання наші такі( можна оформити як девіз уроку):

 Не просто слухати, а чути.

 Не просто дивитися, а бачити.

 Не просто відповідати, а міркувати.

 Дружно і плідно працювати.

 Б. "Самоналаштування"

 - Покладіть руки на парту, закрийте очі та промовляйте :

 Я зможу сьогодні добре працювати на уроці.

 Я особистість творча.

 Я бажаю всім однокласникам успіхів на сьогоднішньому уроці.

 В. „Чорна рука – біла рука”. Етюд з негативними емоціями.

 Дітям пропонується уявити й зобразити спочатку „чорну руку”, що готова до агресії, а потім, за сигналом, перетворити її на „білу руку”, добру руку, ту, що може пожаліти.

 - Чи можуть негативні емоції приносити користь людям? То

 давайте нести один одному тільки добро , позитивні емоції.

 Г. „Спіймай мій настрій”.

 Дітям пропонується попрацювати в парі і домовитися, хто почне свої дії першим. Діти виконують дії, які називає учитель.

 - Посміхніться, „зніміть” посмішку зі свого обличчя долонею та

 „киньте” своєму сусідові. „Спіймайте” посмішку, „прикрасьте” нею своє обличчя.

 - Зобразіть на обличчі ще будь-яку емоцію, „подаруйте” її своєму

 товаришеві.

 Ґ. "Девіз творчих та винахідливих"

 Дітям пропонується перед початком роботи промовити такі слова:

 Видумуй, пробуй, твори!

 Розум, фантазію прояви!

 Активним і уважним будь

 І про кмітливість не забудь!

 Д. "Психоформула"

 Використовувати таку настанову доцільно на початку уроку, перед самостійною чи контрольною роботою.

 Люблю я свій розум,

 Увагу та пам'ять.

 Працює мій мозок.

 І вчусь я старанно.

 Сприймаю все нове

 І мислю логічно.

 Учителя слово

 Здійсню практично.

Працюючи тривалий час переважно зі школярами середньої ланки, я зробила висновок, що одним з найбільш дієвих прийомів, які сприяють вступній мотивації на уроках української мови є вправи з ключами. Прийом цей не новий, але вдало дібраний мовний матеріал таких вправ значно розширює ефективність його використання. Зокрема, ключі до вправ водночас можуть бути своєрідними епіграфами до тієї чи іншої мовної теми. Пошук таких ключів сприяє концентрації уваги учнів, активізує їхнє мислення, а вчителю дає змогу чітко окреслити мету заняття, використати виховний потенціал вислову.

Крім того, подібні вправи виконують ще одну, не менш важливу функцію: формують правописну компетенцію школярів. Суть у тому, що самого лише знання правил не досить, щоб забезпечити грамотність. Для цього  потрібна також різноманітна й ефективна практика письма, вико­нання навчально-тренувальних вправ, які мають виробити навички безпомилково і швидко застосо­вувати вивчені правила, працювати свідомо, адже правописна практика взаємопов'язана з постійним мисленням.

Вправи з пропуском (або як їх ще називають «письмо з дірками») дозволяють формувати в учнів уміння знаходити та виділяти орфограми в різних морфемах написаних слів. Позитивним у завданнях такого типу є те, що вони дозволяють охопити великий обсяг вивчених орфограм та пунктограм.  Для кращого засвоєння орфограм та для миттєвої перевірки виконаного завдання самим учнем використовуються закодовані в текстах вправ вислови: скоромовки, прислів'я, приказки, відповіді на загадки, фразеологізми або частини крилатих висловів.

         Залежно від мети уроку матеріал вправи може аналізуватися на окремих рівнях мовознавчої науки або комплексно, залучаючись на різних етапах уроку.

         Розглянемо один з прикладів такого завдання.

Завдання: зі вставлених букв скласти продовження до вислову Володимира  Сосюри: «Дзвін шабель, пісні, походи, воля соколина,тихі зорі, ясні води - …» .

І…моральний, г…нчар, підніжж…, у(в) зорях, Маро…ко, сю…реаліст, г…рячитися, Ки…в, смороди…ник, г…няти. (Відповідь: моя Україна).

Вислів, доповнений ключем, може бути використаний як для повторення пунктограми: «Кома при однорідних членах речення», так і для її опрацювання. Також даний вислів можна проаналізувати (залежно від потреби) на фонетичному, лексичному, словотвірному та морфологічному рівні тощо. Щодо виховного наповнення, то матеріал уроку, який починається уривком з вірша В. Сосюри, можна легко поєднати з темою Батьківщини.

Така «гнучкість», універсальність  та різноплановість подібних завдань дає змогу їх систематичного використання на різни типах уроків.

На завершення, пропоную декілька завдань, використання яких допоможе вчителеві змотивувати учнів до навчальної діяльності та покращити їх правописну компетентність.

Завдання: зі вставлених букв скласти продовження до вислову Володимира  Сосюри: «Любіть Україну у сні й на яву, вишневу свою Україну, красу її вічно живу і нову і….».

І…мобілізувати, к…зацтво, пі…вагона, у(в) лісі, …й-богу, Ки…вщина, проні…ся, с…лдат, на…лєш, покл…нитися, о…ва, п…єса, Микола…в, сполуче…ня, у(в) вікні. (Відповідь: мову її солов'їну).

Завдання: зі вставлених букв скласти продовження до вислову Тараса  Шевченка: «В своїй хаті…»

Медаль…он, Філіп…іни, і…раціоналізм, г…рячка, пі…версти, пі…дашшя, к…чан, вибр…хувати, про…ьба, завм…рати, прова…ля, б…гатир (у значенні багач), ч…пляти, пі…віку, сх….пити, гі…ля, межиріч…. (Відповідь: й правда, і сила, і воля).

Завдання: зі вставлених букв скласти продовження до вислову Тараса Шевченка: «Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, …».

Аквар…ум, Мі…сурі, бо…ваніти, гл…сарій, кі…ті, р…сте, огуди…ня, пр….зидент, міц…ю, пішов у(в)же, Га…рі, тр…в'янистий, буль…он, бру…то, в…личати, підні…ся, барел…єф. (Відповідь: й свого не цурайтесь).

«Потреби, мотиви, стимули – це «ягоди»з одного поля», - стверджує  Підласий. Його думки стали моїм кредо щодо мотивації навчальної діяльності:

- Спираюсь на бажання дитини. Важливе не те, чого бажаємо, а й те, чого хоче учень.  Він не впевнений у своїх бажаннях. Завдання вчителя – змінити напрямок його прагнень, якщо вони не збігаються з педагогічними цілями.

- Примушую своїх учнів чогось палко забажати. Головне, щоб бажання виникли, а ми змогли б їх використати.

- Враховую інтереси й нахили. Розповідаю про те, що цікавить моїх учнів, точніше,з цього починаю. У Важких випадках іду від яскравої форми до зміясту, від емоцій до логіки.

- Знаходжу можливість допомогти учням у здійсненні їх намірів.

- Заохочую бажання досягти визнання. Не нехтую тим, що багато дітей вчиться не тільки заради знань, а й заради престижу.

- Більше хвалю, менше критикую. Авансую найменші позитивні досягнення. «Я вірю що ти зможеш!»

- Використовую зовнішню привабливість й цікаві форми роботи, оформлення результатів, кінцевої оцінки діяльності.

- Заклик «треба!» трансформую в «це потрібно зробити! Ти ж вольова людина!»

- Миттєво використовую ситуацію, що виникла випадково, як стимул.